Залишити про себе слід, це так важливо, щоб не прожити задарма життя...

Лютий місяць це час, коли пошановувачі згадують та вшановують своїх поетів-земляків, які вже пішли від нас. Захід відбувся в школі мистецтв. Читачі та любителі поезії нашої школи теж завітали сюди. Книжкова виставка нагадала присутнім про В.Я.Бровченка, В.Левченко-Дигас, Григорія Красного, Ігоря Тарасенка, Оксану Степаненко та інших поетів-земляків.

Звучать мелодії землі святої

Талантами наповнені серця

Ніде ти не знайдеш душі такої 

Як в нашого українського митця

Ці рядки про наших поетів. Пам'ять про них вічна. Учні школи теж долучились до вшанування пам'яті померлих поетів-земляків. Учениця 11 класу Полосюк Наталія декламувала вірш В.Левченко-Дигас "Мама". Слухали виступи інших учнів та учасників заходу. Поетів, яких вшановували сьогодні, немає з нами. Та пам'ять про них, та їхня творчість вічна.

День рідної мови

21 лютого ми відзначаємо День рідної мови. Коли народилась мова? Тоді коли народилося людство. Мова - найдорожче, що є у кожного народу. Ми народжуємось і одержуємо разом з життям рідну мову, як і Вітчизну і материнську ласку. Є мови більше й менше розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу. Та наймиліша і найдорожча для людини її рідна мова. Відберіть у людини мову  і вона здичавіє. Український народ виколисав мову у своєму серці, зігрів теплотою душі і віддав у спадок нам. Сьогодні, ми оспівуємо нашу мову в піснях, читаємо про неї вірші, присвячуємо їй найкращі слова.

Чому саме 21 лютого ми вшановуємо День рідної мови? Сьогодні, у сучасному світі, працює міжнародна організація ЮНЕСКО. Створена вона у 1946 році 20-ма державами, які підписали її статут. Мета діяльності ЮНЕСКО сприяти справі миру та міжнародної безпеки у сфері науки, освіти і культури. Україна стала членом ЮНЕСКО у 1954 році. На пропозицію держав - членів ЮНЕСКО Генеральна конференція організації ЮНЕСКО у листопаді 1999 року проголосила Міжнародний День рідної мови, що вперше відзначався 21 лютого 2000 року на церемонії  у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. Отже, тепер кожного року всі країни члени ЮНЕСКО відзначають День рідної мови 21 лютого.

Заснування Дня рідної мови сьогодні має велике значення, оскільки, за оцінками фахівців, з існуючих нині у світі 7000 мов, дуже багато перебуває під загрозою зникнення найближчими десятиліттями. Ми, українці, просто зобов'язані берегти і розвивати свою мову. Бо наша мова - то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції.

Закликаю вас берегти українську мову, любити її, вивчати мову і пишатися нею.

Н.С. Услиста

Як спонукати дитину почати читати

1.Читайте дитині вголос, навіть після того, як вона навчиться читати самостійно – якнайдовше, доки вам обом це до вподоби.

2.Обговорюйте прочитане: що сподобалося? що було нудним? чому?

3. Читайте самі – діти наслідують дорослих, а не роблять, що ті їм кажуть.

4. На перших батьківських зборах поруште питання щодо читання на всіх уроках. Дітям необхідно читати з усіх предметів, а не лише на заняттях із рідної мови.

5.Навідайтеся до бібліотеки: там є не тільки чимало різних книжок (не бійтеся спробувати щонайрізноманітніші!), а й найкращі у світі порадники – бібліотекарі.

6. Читайте не лише художню літературу: спробуйте інші жанри, серії книжок, енциклопедії, будь-що, аби воно тільки було текстом. Бодай візьміть кулінарну книгу й приготуйте щось разом із дитиною.

7. Скористайтеся методом підкупу: нехай обсяг кишенькових грошей, які дитина отримує щотижня, залежатиме від обсягу прочитаного чи півгодини читання «коштуватимуть» півгодини ігор.

8. Ретельно вибирайте книжки для дитини: не тільки з того, що ви читали у дитинстві, а шукайте з-поміж свіжовиданих книжок, які є ближчими сьогоднішнім дітям. Зверніться по пораду до бібліотекаря, продавця у книгарні, стежте за рецензіями, відгуками і теле- чи радіопрограмами.

9. Варто, щоб обидвоє батьків (часто) говорили про читання, лише тата чи мами не досить.

10. Спробуйте книжки у різних формах – паперові, електронні книжки на мобільному телефоні або планшеті, аудіо книжки, слухайте читання книжок «з продовженням» по радіо. А також не пропускайте екранізації книжок, наприклад, «Голодні ігри».

Це не вигадка, не байка, всі ми любимо Нестайка

   Саме під такою назвою розпочався бібліотечний урок в 2-А, 2-Б та 4-му класах.
    " Я все життя писав саме для дітей- писав з любов'ю, болем і тривогою".
     " Вдача у мене була весела, а життя не дуже веселе." Ці слова самого Всеволода Нестайка, як найкраще характеризують його самого. Щоб юні  читачі добре зрозуміли творчість письменника-класика, бібліотекар школи Н.С.Услиста познайомила своїх читачів із біографією В.Нестайка. Дитячі та юнацькі історії це не вигадка, не прихована, а хвилююча правдива історія про нелегкі дитячі та юнацькі роки письменника. А далі розповіді про перші написані твори, про творчий шлях автора. Учні мали можливість познайомитись з цікавою книжковою виставкою, яку підготували та рекламували бібліотекарі Н.С.Услиста та Л.І. Набок. Знайомство з книгами відбулась ще й з читанням уривків самих книг В.Нестайка. Бібліотекарі зацікавили учнів повістю-казкою "Пригоди в лісовій школі", "В країні сонячних зайчиків", "Пригоди близнят-козенят", " Ковалі щастя". І на закінчення бібліотечного уроку, учні зачитали слова Всеволода Нестайка " Якщо ти можеш подарувати комусь несподівану радість- даруй не вагаючись!". Впевнена, що познайомившись з життям і творчістю В. Нестайка, мої читачі зможуть перетворювати буденність на казку, та серед мороку відзнаходити свого сонячного зайчика.
     То ж, мерщій до читання книг улюбленого Нестайка.

Н.С. Услиста

Від усієї душі вітаю своїх колег всіх шкільних бібліотекарів району, та нашого методиста Романич  Наталю Василівну з наступаючим Новим 2016 роком!

Нехай Новий Рік принесе вам побільше радісних, щасливих днів!
Бажаю, щоб запанував мир в нашій Україні!
Здоров'я міцного всім вам, сил, терпіння і віри у краще майбутнє!

Люблю Вас всіх!

З повагою

Услиста Н.С.

Щиро вітаю читачів шкільної бібліотеки Маловисківської ЗШ № 4 із Новим  роком!
Зичу вам, дорогі читайлики, міцного здоров'я, успіхів у навчанні, хороших друзів. І звичайно, бажаю вам, щоб найкращим другом для вас з року в рік була Королева Книга!

З повагою бібліотекар

Услиста Н.С.

День святого Миколая

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам'яті Святого Миколая у католиків та православних. Ті церкви, які дотримуються юліанського календаря, відзначають свято 19 грудня за новим стилем (у 20-21 століттях), а ті, що дотримуються григоріанського календаря — 6 грудня.

За традицією, в цей день батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушки, зберігаючи у таємниці свою причетність до подарунків, для того, щоб діти вірили у чудо, звершуване святим Миколаєм і вчилися милосердя в святого.

В пам'ять про милосердя святого Миколая, в цей день відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

Традиція дарувати подарунки

Святий Миколай був багатою людиною і дбав про бідних людей тих часів. Найбільш імовірно, що традиція дарувати подарунки пішла від відомого випадку, коли один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якщо б їм не вдалося знайти роботу, то довелося б стати повіями. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм закидав це золото.

Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі черевики, які ставили поблизу камінів, чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям клали в'язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить з осликом, який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос святково в'їжджав у Єрусалим напередодні Розп'яття.

В деяких країнах Миколай має також інших супутників. У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку згодом розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. В Чехії вірять, що святого супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. В Голландії діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в'їжджав у місто на коні у супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному облачанні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство.

З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.

З Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словаччину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.

В Західній Європі, в часі Реформації, коли засуджувалося шанування святих, в протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив'язана до Різдва. Згодом, образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний та комерціалізований образ Санта Клауса.

В Україні подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала Польщі та Росії, традиційно католицькій та православній державах, де ні про яку Реформацію не було й мови.

З приходом на більшу частину українських земель радянської влади, святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася, адже ці землі належали СРСР значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише одна зміна поколінь, чого недостатньо для переривання традиції.