Мова рідна-дивна дивина...

Так назвали третьокласники Маловисківської ЗШ № 4 виховний захід присвячений Дню рідної мови. Святково одягнені діти, на дошці малюнки до Дня мови, вислови відомих людей. Змістовна та цікава книжкова виставка, яку підготувала бібліотекар школи Услиста Н.С. На заході були присутні батьки, вчителі, учні 2-го та 4-го класу. Учитель, бібліотекар, учні протягом уроку розповідали присутнім про рідну мову, читали вірші, ставили сценку, відгадували ребуси та загадки, читали гуморески, прислів'я та скоромовки. Бібліотекар розповіла присутнім, чому саме 21 лютого ми вшановуємо День рідної мови. Присутні переконались, що третьокласники люблять, знають і шанують свою рідну українську мову. І в цьому їм сумлінно допомагають вчитель Мельник В.М. і бібліотекар Услиста Н.С.

Пам'яті поетів-земляків

Вшанувати поетів-земляків зібралися поціновувачі талантів наших Маловищан. Шанувальники поезій В.Бровченка, Г.Красного, В.Дигас, О.Степаненко, учні місцевої четвертої школи разом із бібліотекарем теж були присутні на цьому заході. Учні читали вірші цих поетів, слухали спогади П. Лойтри, В. Тільнова, П.Я. Бровченка, у виконанні викладачів школи мистецтв прозвучали пісні наших поетів.Присутні вшанували пам'ять померлих поетів-земляків хвилиною мовчання.

В переддень Дня святого Валентина...

В переддень Дня святого Валентина, учні 8 класу, ЗШ № 4, разом з класоводом Сидоренко Н.В. та шкільним бібліотекарем відвідали районну бібліотеку. Бібліотекарі підготували і провели цікавий та змістовний захід присвячений Дню святого Валентина. Учні познайомилися з хвилюючою історією виникнення цього дня, переглянули легенду про святого Валентина, взяли участь у цікавих конкурсах, познайомились з притчею про кохання та давали відповіді на питання вікторини. На закінчення заходу бібліотекарі районної бібліотеки пригостили нас смачним чаєм та печивом. Тепла і затишна атмосфера сподобалась дітям.

Читай- це цікаво

11 лютого 1670 року у козацькій родині  в полтавському селі Жуки народився Самійло Величко – знаменитий козацький літописець.

Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку, був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику книгарню.
Успішно склавши іспити, Самійло став спудеєм одного з найавторитетніших в Європі навчальних закладів — Києво-Могилянської колегії, де оволодів латинською, німецькою та польською мовами. Вчився у колегії перед 1690-м, бо з цього року, після успішного закінчення навчання, Самійла Величка скерували на посаду канцеляриста до генерального військового писаря Василя Кочубея. Був його дворянином, тобто служив «в усіляких домашніх справах», а найбільше писарем. В. Кочубей використовував Величка для особливих доручень, включаючи його «у найпотрібніші і секретні на той час військові справи», навіть ті, що йшли цареві, і циферні (зашифровані) до господарів Волоського і Мунтянського. Через Величка проходила й та кореспонденція, про яку І. Мазепа не знав. У такому статусі прослужив 15 років.
На початку 1705 уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де пробув старшим канцеляристом близько чотирьох років, до падіння В.Кочубея. Брав участь у походах, зокрема через Правобережну Україну з помічним військом на допомогу полякам. Очевидно, і в Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи.
В кінці 1708 заарештований і ув’язнений як людина, наближена до В.Кочубея. Провів декілька років у неволі в Чернігівському краї. Припускають, що з ув’язнення вийшов 1715 за сприяння сина В. Кочубея.
На службу Самійло Величко вже не повернувся. Спочатку оселився в Диканьці, пізніше перебрався до рідної домівки — у Жуки. Літописець учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, які зібрав упродовж всього життя. Це були історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Все це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом.
Багаторічне розумове та фізичне напруження позначилися на здоров’ї літописця. Він осліп. Потому диктував нові сторінки свого літопису найнятим писарчукам.
Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований.
На жаль, могила Самійла Величка до нашого часу не збереглася. Та в центрі Жуків, на узвишші, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам’яті, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристанище славного історика козаччини.[1]
Нині в селі, де народився, жив і працював Самійло Величко, зводиться Меморіальний комплекс слави українського козацтва (нещодавно було відкрито першу чергу комплексу пам’яті загиблих козаків).
Величко є автором першого систематичного викладу історії української козацької держави, при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії. Для написання Літопису Самійла Величка він користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується; частина з них відома й з інших джерел.

Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.
Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Головна праця Самійла Величка була видана Київською Археографічною комісією лише у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV (1848, 1851, 1855, 1864 рр.).
Величку також належить велика праця «Космографія», яку він, уже сліпий, продиктував 1728 року. На думку деяких істориків, він написав лише передмову до цієї праці.

Цікава бібліотечна інформація

МУЗЕЙ КНИГИ І ДРУКАРСТВА УКРАЇНИ

створений 1972 року, у Міжнародний рік книги, що відзначався за рішенням ЮНЕСКО. Знаходиться музей на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у будинку колишньої лаврської друкарні, заснованої архімандритом Єлисеєм Плетенецьким, яка безперервно працювала понад 300 років (початок XVII ст. - 20-і роки XX ст.).

Загальна експозиційна площа музею - 930 кв.м (три зали стаціонарної експозиції і два виставкові - площею близькою 300 кв.м).

Діюча експозиція складається з розділів:

·                                 1. Рукописна книга і стародруки.

·                                 2. Книга і друкарство другої половини XVIII-XIX ст.

·                                 3. Книга і друкарство XX ст.

·                                 4. Книга як предмет матеріальної культури.

У музеї зібрані багаті скарби книжкової культури українського народу (бл. 56 тис. одиниць зберігання). Експозиція висвітлює історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів; розповідає про створення писемності у східних слов'ян, про рукописну книгу X-XVI ст., про зародження друкарства в Європі, початок і розвиток кириличного книгодрукування, про видавничу діяльність Івана Федорова та про інших видатних творців української книги XVI-XVIII ст. Експонуються стародруки, автори яких Петро Могила, Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Йосип Тризна, Лазар Баранович, Туптало (Дмитро Ростовський), Євгеній Болховітінов - відомі церковні і культурно-освітні діячі XVII-XIX ст. Висвітлено визначну роль Києво-Печерської, Львівської, Острозької, Унівської, Чернігівської друкарень в історії друкарства України, в справі піднесення духовного, культурного і освітнього рівня народу, його національної самосвідомості.

Представлені видання XIX-XX ст. з різних галузей знань: художня, наукова, технічна, учбова, мистецтвознавча, дитяча, періодика, книжкова графіка, документи, книгознавчі матеріали, зразки друкарської, поліграфічної техніки, паперу, шрифтів, а також книги з автографами відомих письменників, учених, видавців, митців, суспільно-політичних і культурних діячів тощо.

Можна ознайомитися із своєрідним художнім оформленням книжок багатьма талановитими митцями минулого і сучасності, оглянути книги, оздоблені карбуванням по золоту, сріблу, в оправах із шкіри, оксамиту, з фініфтевими прикрасами. Показано розвиток історичних форм книги, її архітектоніку. Експонуються видання, відзначені високими нагородами, мініатюрні книжки, видавничі марки, документи і матеріали самвидаву, видання української діаспори в багатьох країнах світу (Австралія, Аргентина, Канада, США та ін.).У музеї демонструються періодичні виставки, відбуваються творчі зустрічі, оглядові і тематичні екскурсії, лекції. Матеріали про життя і діяльність музею систематично публікуються в пресі (газетах, журналах, збірниках), звучать на радіо, висвітлюються по телебаченню. Музей надає відповідні послуги юридичним і приватним особам.

Працює щодня, крім вівторка, з 10.00 до 18 год.

Директор музею - Бочковська Валентина Григорівна.

Адреса музею: м.Київ, 01015, вул. Лаврська, 9, корп. 9.

Телефон музею - /044/280-79-76.

Аспекти співпраці